Вчені продовжують спостерігати дивні хмари, що світяться

Відразу після заходу Сонця в північних широтах у небі з’являються мерехтливі тонкі хмари, що отримали назву «сріблясті хмари». Цього року ці незвичайні хмари почали з’являтися набагато раніше і далі на південь, ніж будь-коли раніше.

Сріблясті хмари знаходяться в атмосфері Землі вище, ніж будь-які інші типи хмар. Вперше їх спостерігали в 1885 році після виверження вулкана Кракатау, і їх можна було бачити тільки в найбільш віддалених північних регіонах планети. Однак в останні роки їх частота та інтенсивність різко посилилися, і зараз вони з’являються на широтах, які раніше вважалися занадто віддаленими на південь для формування сріблястих хмар.

На фото: Сріблясті хмари над болотом Куресуу, Національний парк Суумаа, Естонія

На фото: Сріблясті хмари над болотом Куресуу, Національний парк Суумаа, Естонія

На фото: Сріблясті хмари над Північним полюсом, 10 червня 2013

На фото: Сріблясті хмари над Північним полюсом, 10 червня 2013

У 2009 році вчені з американського Національного центру атмосферних досліджень висунули теорію, що формування сріблястих хмар у південних регіонах є раннім індикатором зміни клімату у верхніх шарах атмосфери планети. І ось тепер нові дані від супутників програми NASA AIM підтверджують цю можливість.

За словами спостерігача проекту AIM Джеймса Рассела, постійно зростаюча емісія метану може посилювати формування сріблястих хмар. «Коли метан піднімається у верхні шари атмосфери, він окислюється в серії комплексних реакцій і утворює водяну пару», говорить Рассел. «Цей додатковий водяний пар потім може формувати надлишкові крижані кристали для утворення сріблястих хмар».

Оскільки полярні регіони планети – наприклад, Арктика, а не місто Львів і Україна, нагріваються в літні місяці, водяна пара в земній атмосфері піднімається вище. Тут найдрібніші частинки пилу, що залишилися від згорілих метеоритів, вулканічних вивержень, або навіть після запусків ракет, стають центрами кристалізації для утворення льоду. Прозорі при світлі дня, ці кристалічні хмари стають видні в сутінкові години, відображаючи промені Сонця з-за лінії горизонту. Вони парять настільки високо в атмосфері, що можуть сяяти навіть у нічний час. Зазвичай такі нічні хмари досягають піку своєї інтенсивності під час одинадцятирічного сонячного мінімуму. Однак поточний рік представляє собою строго навпаки – рік сонячного максимуму.

Ці зміни в появі хмар служать нагадуванням про тісно переплетену природу земної атмосфери. Охолодження стратосфери – наслідок підвищення рівня парникових газів – може змінювати патерни циркуляції повітря по всій планеті, але як саме це відбувається – поки залишається цілковитою загадкою.

«На підставі даних AIM ми постараємося побудувати моделі, які зможуть відповісти на це питання», говорить космофізик з Лабораторії космічних досліджень Берклі Томас Іммель, провідний вчений наступної місії NASA з дослідження змін у верхніх шарах атмосфери – супутникової програми ICON, запуск якої очікується в 2017 році.

Поділитися новиною з друзями в соціальних мережах:



Залишити коментар